Жигулівське
Жигулівське — один з найвідоміших сортів пива, що плавно перекочував з радянської епохи на прилавки сучасних магазинів. Унікальність цього бренда (мені здається, улюблений багатьма напій можна так назвати) у тому, що він не є офіційно зареєстрованою торговельною маркою й не належить однієї певній компанії. Будь-який броварник, на зовсім законних підставах може назвати своє пиво Жигулівським.
Жигулівський пивоварний завод (ВАТ «Жигулівське пиво»), якому марка зобов`язана своєю назвою, намагався відстояти в суді своє виключне право провадити «Жигулівське пиво», але занадто вже розповсюдженим виявилася назва й занадто впливовою броварники. У підсумку первісна реєстрація марки, здійснена в 1992-м року була анульована Апеляційною палатою Роспатента.
Історія пива починається в 1881-м року, коли «Товариство Жигулівського пивоварного заводу в Самарі» випускає першу партію бочкового пива. Прабатько «Жигулівського» називався «Віденським», також проводився сорт «Віденське столове».
Переживши революцію й націоналізацію завод продовжував випускати настільки важливий для пролетаріату продукт. Правда робітничому класу не пристало пити «Віденське» пиво й в 1934- м році, після відвідування заводу Анастасом Микояном, на той момент наркома харчової промисловості, пиво перейменоване в «Жигулівське» (приїжджав нарком звичайно вже не в Самару, а в Куйбишева). Сама назва пива й назви заводу відбулася від Жигулівських гір, які розташовані на березі Волги, недалеко від Самари. Перейменовані були й інші сорти пива, що наприклад було «Мюнхенське» стало називатися «Українським».
Майже 80 % споживаного пива в колишньому СРСР припадало на частку «Жигулівського», рецепт його відрізнявся від того, що в 19-м столітті називали «Віденським», але не набагато. І зараз близько 80-ти підприємств Росії й СНД продовжують провадити пиво з такою назвою. А що вони роблять із оригінальним рецептом залишається на них совісти